пропащу моральну силу рідної нації, в її кращу будуччину« (стор. 178).
І ось із того боку носильник тих ідей, адвокат Рафалович, вихованець »того европеїзму, якому в Галичинї виборов горожанство Драгоманов« (стор. 103), являєть ся синтезою не тільки думок Франка про те, яким шляхом можна було повести працю над відродженням галицького селянина, але й синтезою тої великанської боротьби, що до неї дало почин молоде свідоме українське громадянство Галичини, яке й виросло під благодатним упливом Драгоманова. Через те »Перехресні стежки« являють ся немов історичним документом працї над економічним і національним усамостійненням галицького селянина. Молоде поколїння відразу виступило проти тих вічних балачок української інтелїґенції в Галичинї — про потребу просвіти народу, і замісць балачок виставило постулят »школи життєвої освіти«, яка могла вивести його з того його становища »диких людей у пралїсах, що поза межами свойого віґману вважають усе ворожим« (стор. 143). Воно ясно підносило, що тільки економічна незалежність дасть змогу нашому селянинові повести систематичну боротьбу з визиском, і що вміру зросту економічної сили в народї »всї ми здобувати мемо права й повагу для своєї національности« (стор. 87). Роботу свою почало воно здолини, й відразу на всїх дїлянках життя проводило орґанїзацію, бо ж для українського села все було тодї однаково важне: і школа, і читальня, і крамниця, і каса, і зсип збіжжя, і громадська рада, і сейм, і державна рада…
