чили ся, але я мав ту приємність відчути вас на своїй шкурі.
В голові д-ра Рафаловича мигнула блискавка й вияснила все.
— Ах, то пан маршалок власник Буркотина? А, розумію. Що ж, дуже менї прикро, що перший мій крок у сьому повітї довів мене до конфлїкту з паном маршалком…
Євген пригадав собі, що дїдич, проти котрого він виграв перший у сьому повітї свій процес, називав ся Брикальський, і се вияснило йому відразу незвичайне привитаннє пана маршалка.
— О, не маєте чого звиняти ся, прошу дуже! — незвичайно добродушно мовив маршалок. — Адвокат і лїкар не вибирає собі клїєнтів, але йде там, де його кличуть і показує, що вміє. А я щасливий, що, хоч на власну шкоду, пізнав такого знаменитого адвоката. О, будьте певні, я далекий від того, щоб мати вам за зле ваше плєдоає, хоч ви там і підмалювали мене трошки… теє… теє… Ну, та що там! Дасть Бог, при иньшій нагодї инакше буде. Одно тільки можу сказати: ваші клїєнти не варті були вашої оборони.
— Як пан маршалок се розуміють?
— Зовсїм попросту. Я знаю, ви молодий чоловік, ідеалїст, Русин, народолюбець і хлопоман. У вас хлоп — то святий, а шляхтич — то тиран, плянтатор, кровопієць. Ну, ну, ну. Наперед тїшу ся, що будете мати нагоду пізнати близше тих своїх ідеальних хлопів. Пізна́єте їх, паночку, пізна́єте! А тодї, дасть Бог, зійдемо ся ще й поговоримо.
