мій Боже! Ріжні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабінами, иньші ввесь вік двигають ярмо недолї й тихо терплять за свій ідеал.
— Виджу, що ви адвокат, — мовив, усміхаючись Ресельберґ, — але, мій пане, мусите знати, що я в тім пунктї твердший, нїж вам здаєть ся. Знаєте, я Жид, вихований у жидівській традиції. Багато треба було труду, і працї, і муки, поки зі свого жидівства я виламав ся й набив себе на польське копито. Перебивати себе тепер іще раз на иньше, на руське копито, — даруйте, пане меценасе, — на се вже в мене нема анї сили, анї часу, анї охоти.
їх розмову перервало прибуттє нового гостя, пана маршалка повітового, Брикальського, що, буваючи в містї, майже нїколи не пропускав нагоди, щоб не загостити до пана бурмістра. Почувши від бурмістра, який гість є в нього в сальонї, пан маршалок влетїв туди, як бомба, й кинув ся до Рафаловича.
— А, дуже менї приємно, дуже приємно, — мовив він, сильно стискаючи адвокатову руку, коли бурмістр представив їх одного одному. — Я мав уже те щастє пізнати пана меценаса.
— Дарують пан маршалок, але якось — із деяким заклопотаннєм відповів Євген, почуваючи, як у його голові снуєть ся якось назва Брикальського, але не можучи пригадати собі, чи й де він бачив ся з ним.
— О, так, маєте рацію; — мовив із виразом великої сердешности пан маршалок, — ми не ба-
