»Перехресні стежки« — це образ того страшного болота, яке витворювало гнилу атмосферу, що від неї живій людинї або дуріти приходило ся або топитись, якщо в неї не було якоїсь яснїщої мети, та не було відповідної енерґії, щоб могти до тої мети прямувати. І в такій атмосфері доводило ся душитись галицькій провінції не так то дуже ще давно, бо оповідання йде всього двацять лїт після заведення конституції в Австрії, і ще живі люде, що брали участь у польському повстаннї 1863. р. — це вісїмдесяті роки XIX. столїття. А се саме час першого прокиду зі сну українського селянина в Галичинї, час, коли він пробував ставити перші кроки в полїтичному життю, і »Перехресні стежки« малюють ті страшні труднощі, які треба було переборювати всїм, що забірали ся до цеї великої народньої працї.
Над цїлим краєм нависала гнїтюча сїтка тої страшної системи, що давить, придушує кожну одиницю й не дає їй вирвати ся з тої задушливої атмосфери. Та ще як у кого тільки свої особисті цїли, коли він своєю роботою не роздирає сїток системи,
