дїячів так званого асиміляційного напрямку. Він був одним із немногих галицьких Жидів, що брали участь у польськім повстанню 1863. року і то не з метою — зробити ґешефт на повстанню. Се здобуло йому велику повагу серед Поляків. Як відомо, у 60-их і 70-их роках настала в Галичинї така пора, коли факт участи в повстанню був для чоловіка найбільшою рекомендацією для всяких автономічних урядів, для дохідних посад і гонорів; бувші повстанцї скрізь поробили ся послами, директорами банків і кас »народових«, маршалками а, бодай, секретарями Рад Повітових[1], бурмістрами й головами найріжнїйших патріотичних орґанїзацій. Для них були отворені всї доми, доступні всї інстанції, щедрі всї фінансові інституції, ласкаві всї уряди. Їх слово було святе, їх дїяльність безконтрольна, їх імя мов сталевим щитом окружене було з усїх боків словом »poczciwy«. Скілько лиха й деморалїзації внесли ті патріоти в наше публичне життє, се колись вияснить історія; треба було довгих десятків лїт, щоб назріли овочі їх дїяльности, щоб виявили ся очам довго туманеної суспільности й довели до того, що авреоля їх героїзму звільна на наших очах починає гаснути.
Пан Ресельберґ також був кілька лїт послом і з титулу своєї »боротьби за вітчину«, належав у соймі до буджетової комісії, і хоч не полишив по собі слїдів у історії нашої автономії, то проте, вернувши
- ↑ Повітова Рада — автономічний уряд у Галичинї, залежний від Краєвого Видїлу (щось як земство повітове). Наслїдком відомої польської господарки й окремого виборчого закона туди попадали всякі такі польські панки, яким нїде було дїтись.
