— Я? Панові?
— Так. Пан староста були так ласкаві асистувати при моїм арештованню в часї віча. Думаю, що се не буде з мого боку нїчим несправедливим, коли попрошу пана старосту — перед таким самим вічем, прилюдно вернути менї честь і заявити урядово…
— Але ж пане, се не моя річ! — скрикнув староста.
— Розумію. Се буде трошки некорект. Але власне лиш настілько, наскілько некорект було поступуваннє пана старости при моїм арештованню. Надїюсь, що гуманність пана старости виявить себе тут уповнї. Инакше мусїв би я вжити иньших правних способів. Ось тут маю честь вручити панові старостї донесеннє про віче, яке скликаю на слїдуючий торговий день до Вигоди. Надїюсь, що перешкод сим разом не буде нїяких.
Євген чемно вклонив ся й вийшов.
А пан староста довго потім ходив по своїй канцелярії, тер рукою чоло, фукав і плював, розкладав руками й воркотав щось сам до себе, вкінцї, з резиґнацією кинув ся на свій урядовий фотель і зітхнув важко:
— Чорт його візьми! Чи сяк зроблю, чи так, а ордер пропав напевно!
