що, видужавши трохи в лїчницї, сказав свою правдиву назву й тим зрадив себе супроти полїції. Він був безнадїйно хорий: передавнене запаленнє легких розвинуло в нього зароди туберкул. Приставлений до суду, він оповів докладно про вбивство Ваґмана і про свою з Шварцом візиту в домі Стальського. Самовбивство Реґіни давало всяку правдоподібність, що вона сама вбила свойого мужа, а оповіданнє Шнадельського велїло догадуватись, що не хто, як Шварц забрав ті цїнні річі, які були в Реґіниному саквояжику й які при свідках висипав із нього Стальський. Се змінило справу відразу. Євгена випущено з арешту, і слїдства щодо вбивства Стальського занехано, натомісць проти Шнадельського виточено процес за вбивство Ваґмана. Та він, не дожидаючись навіть акту оскарження, повісив ся у своїй келїї.
Вийшовши з тюрми, Євген зараз на другий день зголосив ся в бюрі пана старости.
— А, пан меценас! Витаю! — з вимушеною чемністю витав його староста. — Запевняю вас, менї страшенно прикро було… ота фатальна помилка… Але призна́ють пан меценас, обставини склались були так… Ну, та я рад, дуже рад, що все вияснило ся, і що будемо знов мати приємність…
І він щиро потрясав Євгенову руку.
— Дуже вдачний панові старостї за гуманні почуття, — спокійно мовив Євген. — Але в мене до пана старости одна просьба.
— О, прошу, прошу! Чим можу служити?
— Пан староста винні менї маленьку регабілїтацію.