Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/468

Ця сторінка вичитана
— 466 —

— Повісив ся?

— Так, повісив ся. У своїм покою. Коло своєї каси, яку лишив отвореною.

— Але, може, то знов яке вбивство? — запитав президент.

— Ледви. Анї слїдів мордовання, анї слїдів рабунку. Не знати. Зрештою, тїло взяли до обдукції, і полїція веде слїдство на місцї. Але повторяю, вбивство дуже сумнївне. Двері покою замкнені були з середини, і ключ лежав насеред покою.

— Насеред покою? Чому не в дїрцї? — завважив президент.

— А в касї, здаєть ся, не бракує нїчого. Зрештою, побачимо, що скаже полїція. Та що там! Невелика птиця Ваґман. Одною пявкою менше в повітї.

— Ну, так. А все-таки — се самовбивство видаєть ся менї загадковим, — мовив президент. — Ваґман не виглядав на чоловіка, що носить ся з самовбивчими думками.

— Навпаки, — закинув маршалок. — Від часу, як умер його син, ходив засумований. Кажуть, що журив ся дуже, плакав по ночах. Можливо, що се й доканало його.

— Можливо, — в задумі мовив староста.

— Ну, а що ж наш демаґоґ? Дуже пручав ся перед арештованнєм?

— Нї, — мовив, ще дужше задумуючись, староста. — Був над сподїваннє[1] спокійний.

— Перелякав ся? Тремтїв?

 
  1. незвичайно, нїхто б не сподївав ся (поль.)