Бурмістр одним скоком був коло Шнадельського! Сей із якимось гарячковим запалом говорив — швидко, уриваними фразами, обертаючись на ріжні боки:
— Але ж нема пів години… Притисло мене, конче потрібно було грошей. Приходжу, сїнешнї двері отворені, а від покою замкнені… Жінка десь виїхала й досї не вернула. Служницї також нема… Крізь дїрку від ключа бачу: стоїть насупроти під стїною. Кличу, стукаю — не рушаєть ся. Полїція мусїла посилати по слюсаря, бо двері замкнено з нутра, ще й ключ витягнено. Розумієть ся, що сам!
Староста вже був у серединї, де урядувала полїція, і по кількох мінутах, вислухавши реляції ревізора й не приписуючи справі нїякого більшого значіння, побіг до президента суду, щоб порозуміти ся у справі арештованого Рафаловича.
У президентовім передпокою він застав Шварца. Сей оповів йому, що прийшов сюди з паном маршалком, який власне є у президента, що пан президент післав власне за слїдчим суддею, і що він, Шварц, може служити щодо сеї справи деякими поясненнями. Потім староста ввійшов до президіяльного бюра.
— А, ось і пан староста! — скрикнув весело пан маршалок. — Ну, що ж чувати?
— Якийсь феральний[1] день сьогоднї, пане маршалку! — мовив староста. — Власне довідую ся, що наш любенький Ваґман повісив ся.
— Що? Ваґман?
- ↑ Нещасливий
