діума й вийшов. На вулицї ждали санки, на які посаджено Євгена; полїціянти сїли по обох боках його; конї рушили, і швидко снїгова курява закрила санки перед очима селян, що цїлою купою виринули з заїзду, проводжаючи очима Євгена.
Настрій віча, по відходї Євгена, був подібний до настрою в домі, з якого винесено мерця. Пан бурмістр сидїв на президіяльному кріслі нї в сих, нї в тих, селян багато вийшло за Євгеном і не вернуло ся вже назад, а тих, що лишили ся, сверлував пан староста своїми пронизливими очима, немов запитував їх, що властиво тут роблять і на кого ждуть. Перший очуняв о. Зварич. Він попросив голосу і предложив селянам внесок: із огляду на несподївану сьогоднїшню пригоду розійти ся й, не забуваючи того, що ухвалено нинї, аґітувати далї за вічем, яке буде скликане, як тільки обставини на се позволять. Він закінчив словами заохоти й надії, що пригода, жертвою якої зробив ся Євген, швидко мине й не принесе нїякої шкоди народнїй справі, анї народньому рухові в повітї. Ся промова підбадьорила зібраних. Зваричів внесок принято, і віче замкнено, тим більше, що Жиди, які буцїм-то мали обговорювати ще вибори до кагалу, всї пішли до міста зараз по виведенню Євгена.
Так скінчило ся те перше повітове віче. Живо фякрі. Свіжий факт арештовання адвоката, тай то міста. Староста з бурмістром поїхали передом у фякрі. Свіжий факт арештовання адвоката, тай то ще підозреного за вбивство, усунув на бік усякі иньші теми розмови. Бурмістр розпитував про де-
