шись зі зворушення. — Злочину З § 136.? Себто, вбивства! Се що за невчасний жарт!
— Нї, пане, не жарт! — мовив староста. — Сеї ночі сповнено страшний злочин на особі Стальського. Не заперечите, що ви знали його. Не заперечите, що сеї ночі ви мали з ним недуже дружню стрічу. Не заперечите, що з його жінкою…
— Пане! — скрикнув Євген, і вся кров збігла ся до його серця, і його руки задрожали.
— Ну, та се не моє дїло, — байдужно мовив староста. — В судї будете толкувати ся. Полїція, відвести його!
Всї зібрані стояли нї живі, нї мертві. Хоча дальші не чули й не розуміли нїчого, що тут дїялось, але всї чули, що творить ся щось погане. Євген, тимчасом, відзискав свою притомність духа.
— Дорогі браття! — обернув ся він до селян. — Мене арештують. Не знаю, яким дивом я попав у підозріннє, що нїби-то я сеї ночі замордував[1] чоловіка, з яким учора мав сварку. Кленусь Богом і сумлїннєм, що я невинний. Але коли суд велить увязнити мене, то я не можу спротивитись. Маю надїю, що моя невинність швидко вияснить ся. Для того розстаю ся з вами зовсїм спокійно. Не падайте духом! Робіть своє, щоб наші вороги не тїшили ся з нашого занепаду. А тепер бувайте здорові! Радьте спокійно далї. Я піду, куди мене тягнуть. Чисте сумлїннє додасть менї сили знести й сю тяжку спробу. Прощавайте!
І, в супроводї полїціянтів, він зійшов із по-
- ↑ Забив (нїм.)
