діяльному кріслї, бив брава й, похиляючи ся до Євгена, з роз'ясненим лицем мовив:
— Ну, пане меценасе, ґратулювати вам таких бесїдників. Вони могли б зробити ефект на кождім зібранню.
— Але ж бо їх учителька, галицька нужда, могла б зробити ефект у цїлій Європі, як би була більш відома їй, — відповів Євген.
— Ну, сама нужда всього не зробить. Не кривдїть свій народ. Треба подивляти вроджений талант тих людей, у яких нужда не приглушила, не заморочила його. І що-найцїкавійше для мене — признаюсь вам, се їх гумор, що блискає, мов вогники з попелу.
Тема — нужда в повітї — була невичерпана. Селяни, розохотивши ся, були б говорили, Бог-зна, доки. Євген просив бесїдників обмежити ся на тім, що було сказано, і предложив вічу резолюцію до ухвали. В тій резолюції протестовано проти наміреної реформи каси, взивано до аґітовання по селах у тім дусї і до вношення писаних протестів до Ради Повітової й до Видїлу Краєвого. Резолюцію з радісними окриками принято.
— Тепер переходимо до дальшої точки денного порядку, — мовив бурмістр, але в тій хвилї стало ся щось таке, що відразу змінило настрій віча. Бурмістрові слова були заглушені якимось гомоном ізнадвору. Від входових дверей заїзду чути було гукання: »На бік! На бік! Розступіть ся! Пан староста йде!« Євген схопив ся з місця, прочуваючи якусь нову пакість. Таксамо зірвав ся зі свойого місця й пан комісар і почав пильно за-
