Та ось наперед виступив пан бурмістр і, заки хтонебудь міг отямити ся з дива, випалив ось яку промову — що правда, по-польськи:
— Шановні збори! Маю честь завідомити вас, що й я на нинї скликав збори з таким самим дневним порядком. Правда, я скликав Жидів, але проте хто з вас ласкавий, прошу на мої збори — на Вигоду за містом!
Євген аж мало не підскочив. Йому відразу стало ясно, що й до чого воно йде.
— Всї йдемо! Всї! — крикнув він, обертаючись до зібраних, і окрик »Всї! Всї!« залунав стоголосною луною. З тим окриком на устах купи селян почали висипати ся з Парнасового заїзду. Бурмістр попід руку з Євгеном, оба окружені врадуваними селянами, посунули передом. Староста, будівничий і ті панки, що прийшли з ними, стояли на подіумі мов змиті холодною водою і ждали, аж возівня випорожнить ся настілько, щоб могти вийти свобідно.
— Ну, пан бурмістр зробив менї збитка! — мовив староста до будівничого. — Але я надїюсь віддячити ся йому за се.
— І хто би був надїяв ся! — охав будівничий. — Такий порядний чоловік! Такий патріот!
— Е, Жид усе Жидом! — саркастично додав один панок, і всї вони, похнюплені, пішли до староства.
