проти заїзду появило ся аж шість жандармів. Вони парами почали проходжувати ся вулицею, наїживши свої карабіни баґнетами. Ходили мовчки, протискаючи ся крізь купи селян. Деякі селяни, залякані самим їх видом, кланялись їм низько, але вони не відповідали на поклони. Тільки часом, стрінувши якого знайомого селянина, запитували його, куди йде, й почувши, що на віче, не говорили нїчого більше і йшли далї. Проходячи поуз заїзд і видячи на вулицї якого інтелїґента, вони відвертали ся так, мов і зовсїм не хотїли бачити заїзду, мов зібрані в ньому й довкола нього сотки людей зовсїм не існували для них.
Аж ось зробив ся шум і гомін між народом.
— Староста йде! Староста йде!
І, справдї, перед заїздом показав ся пан староста в супроводї будівничого, ще кількох панів і бурмістра. Селяни мовчки поклонили ся йому і зробили йому дорогу, якою він, випростуваний мов свічка, пройшов аж до подіума. За ним слїдом і иньчі пани. На подіумі стояв уже Євген у товаристві кількох священиків і обох референтів-селян. Пан староста дуже чемно привитав ся з Євгеном і, вийшовши на подіум, окинув оком величезну возівню, заповнену мужицькими головами.
— Ну, численні збори! Численні збори! — мовив, обертаючись до Євгена. — Справдї, можна вам поґратулювати, пане меценасе.
— Біда вовка з лїса гонить, пане старосто, а селян на віче, — з усміхом мовив Євген.
— Жаль тільки, що сьогоднї даремний був їх труд, — з уданим співчуттєм мовив староста.
