пригодами. »Прошу вас«, — говорив о. парох з обуреннєм, — »се вже крайнїй скандал, як вони деморалїзують ґімназіяльну молодїж. Жаден старший і пристойний[1] ґімназист не уйде їх кокетерії, а торік один, здібний хлопець і порядних батьків син, утопив ся, занедбавши ся через одну з них у науках і не здавши матури[2]«.
А латинський пробощ[3] оказав ся ще лїпше поінформованим. Він мовив:
— Прошу не гнївати ся, пане меценасе, — ви давно знайомі з паном Стальським?
Меценас витріщив очі.
— Прошу не дивувати ся! Ви з ним часто сходите ся, він буває у вас, хвалить ся вашою знайомістю. Не знаю, чи ви знаєте докладно сього пана, і навіть навпаки, хочу допускати, що він підлизуєть ся вам, хоче втерти ся в вашу приязнь, щоб визискати вас для якоїсь своєї цїли. Отже вважаю потрібним остерегти вас перед ним. Се небезпечний чоловік. Се поперед усього глибоко неморальний чоловік. Поминаю вже те, що не ходить до костела, що від десятьох лїт не сповідав ся — се може болїти мене, як тутешнього духовного пастиря, але може в ваших очах не мати доказової сили. Але прошу вас, пане меценасе, те, як він поводить ся зі своєю жінкою, то таке дике, таке нелюдське, що я не розумію, як чесний чоловік може подати йому руку.
Др. Рафалович ще дужше витріщив очі.
