Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/444

Цю сторінку схвалено
— 442 —

так, що у хвилях, коли павзував[1] барабан, навіть крізь шум хуртовини чути було його важке сапаннє.

Ідучи за Бараном усе в однаковім віддаленню, Реґіна відійшла, може, на сто кроків від свойого дому. Коли б була обернула ся тепер, не була б побачила не то дверей — анї ґанку, анї хвіртки, анї навіть жовтих плям, що падали на вулицю з освітлених вікон. Снїгова курява була занадто густа. Але дві чоловічі постатї, що надійшли з противного кінця вулицї, побачили ті жовті плями.

— Чи я не казав? Стальський не спить іще! Ади[2], у нього світить ся. Ввійдемо до нього! — мовив Шварц, ведучи попід руку Шнадельського, що, загорнувшись у свій довгий плащ і закотивши комір угору, йшов згорблений, мов опираючись.

— І чого ти тягнеш мене? — мовив він. — Чого нас тут треба так пізно?

— Треба, треба! Ти вже здай ся на мене! — мовив Шварц і відчинив хвіртку.

— Але ж я почуваю себе недобре, тремчу, мене бє пропасниця!

— Нїчого! Се ж кождий зрозуміє, що ти змерз, простудив ся. А до розмови можеш не мішати ся. Здай ся на мене!

— Подивляю тебе! — мовив Шнадельський, цокочучи зубами.

Шварц, тимчасом, увійшов на ґанок, застукав до дверей і, не чуючи нїякого голосу знутра, взяв за клямку. Двері відчинили ся. Вони були незамкнені.

 
  1. Робив павзу (перестанок), переставав
  2. А диви