і був на судовій практицї, і той повісив ся, але не через Ваґмана, а більше з вини самого пана »презуса«, що не хотїв поплатити його фальшованих векслїв; а два иньші, то прості голодранцї, писарчуки, нероби та злодюги, не варті тої гиляки, на котрій слїд би їх повісити. Вони й тепер під протекторатом пана »презуса« ґрасують[1] по повітї й займають ся покутним[2] писарством. Надїюсь, що у своїй практицї швидко наткнете ся на тих пташків. Було б дуже добре, як би ви якнебудь повкручували їм голови, бо то небезпечні індивідуа, правдиві опришки![3]
Директор ґімназії, дім котрого як правдивий квітник красував ся чотирма дорослими паннами, захвалював Рафаловичеві приємности сїмєвого життя й запрошував його приходити що-недїлї в вечір на чайок.
За те руський парох, у котрого також були три панни, остерігав його перед директорським чайком. Директор, ґенеральний шпіцель[4] у містї, на всїх пише доноси до намісництва[5], своїх учителїв переслїдує як своїх найтяжших ворогів, особливо жонатих і тих, що не хочуть бувати в нього. Його доньки, хоч Русинки по батькові, завзяті польські шовінїстки, зрештою, дївчата без освіти, кокетки і вже ославлені в містї численними романсовими[6]