Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/435

Ця сторінка вичитана
— 433 —

жу заповідь, утоптала в болото свою честь, осоромила мене перед світом! Реґіно! Бій ся Бога, що ти зробила? Ну, скажи, промов слово! Нехай знаю, що маю думати про тебе?

І, взявши її за плечі, він потермосив нею. Вона мовчала.

— Ну, Реґіно, — зачав він гострійше, — сього вже за багато! Досить комедії! Говори: була сьогоднї вночі у Рафаловича, чи нї?

Се питаннє міг Стальський звернути до одвірка — відповідь була б така сама. Нараз він пригадав собі щось і скочив до своєї бунди.

— А, що я буду питати? Адже ж тут маємо corpus delicti!

І він виняв із кпшенї Реґінин саквояжик, знайдений ним на Євгеновім бюрку.

— Се твоє, правда? Ось твій підпис, виґравірований на клямерцї[1]. Се лежало на його бюрку. Ти се там поклала, правда? А тепер поглянемо, що там знаходить ся всерединї.

Він відчинив саквояжик, виняв із нього цїнні папери, висипав на стіл біжутерії.

— А, ось що! — скрикнув він. — Панове, бачите! Ся романтична історія має досить тверду матеріяльну підвалину. Ідеальна любов — прошу дуже! Людовий трибун і невинна жертва сїмєвої тиранїї — що за чудова пара! А моральний сенс: обікрасти тирана і драпнути[2] у світ. Ха, ха, ха!

 
  1. замочку (нїм.)
  2. дременути, втекти