— А, добрий вечір, панї! — мовить він. — Може, панї були б ласкаві вийти на хвильку до нас?
Реґіна не оглядаєть ся на нього, не зупиняєть ся і йде далї, повертаючи ся до нього плечима.
— Реґіно, чуєш? Ходи сюди! — мовить Стальський лагідно, але енерґічно.
Вона мовчить, мов не чує. Він наближаєть ся до неї, бере її за плечі й виводить до сальону. Присутні в сальонї два панове встають із крісел і стоять увесь час дальшої сцени.
— Скажи нам, Реґінко, — мовить солоденько Стальський, вивівши її насеред покою і стаючи напроти неї, — ти виходила з дому кудись тепер вечером?
Реґіна дивить ся на нього, мов не чуючи або не розуміючи його питань. Вона блїда, як труп, а жовтавий відблиск нафтового світла надає її лицю в нижнїй части якийсь зеленкуватий, страшний відтїнок.
— Ах, не заперечуєш! — мовив Стальський. — Значить, се правда. Ти виходила. Тебе не було дома. А не можна би знати, гарна масочко, куди се ти виходила сама в таку пізну добу і в таку погану погоду? Нам було б дуже цїкаво дізнати ся про се!
Реґіна мовчить, вперши в нього свої великі, чорні очі.
— Не говориш? Може, забула? Память коротка? Дозволь, що я пригадаю тобі. Там недалеко ринку, на розї. Одноповерхова камениця, перед нею широке подвіррє, обведене парканом… А
