Баран пильно, уважно глянув на нього і всміхнув ся.
— Ага, ага, знаю вас. Ви — Мошко. Ви добрий чоловік. Моя Зося также говорила, що ви добрий чоловік. Вона вас знає. О, будете бачити, вона пізна́є вас від першого разу. Добрих людей не годить ся забувати.
Мошко знав про Баранів хоробливий стан, що в останнїх днях значно погіршив ся і, кладучи йому руку на плече, мовив:
— Візьміть, Баране, випийте й закусїть! Ви голодні.
— Е, що там голоден! — мовив радісно Баран. — Се тільки сьогоднї ще. Останнїй день. Сьогоднї вона вернеть ся, і всїй бідї кінець буде. Адже знаєте, Мошку, — додав він пошептом, схиляючи голову до шинкаря, — в мене є великі гроші! Зложені, сховані… Се я навмисно нїкому не говорив про них. Навмисно чинив себе таким бідним. А ось побачите завтра. Коли моя Зося вернеть ся! Ну, ну, та я наперед не хочу говорити. Ваше здоровлє, Мошку!
І він випив горілку, а потім почав їсти хлїб, ламаючи по крихітцї, жуючи його й ковтаючи, очевидно, без нїякого апетиту. А тим часом говорив, говорив ненастанно. Думка про сховані гроші опанувала тепер його уяву, й він почав оповідати якусь нечувану історію про те, як він разом із дванацятьма розбійниками забив багатого пана, забрав у нього гроші, одурив своїх товаришів і сам забрав усї гроші та сховав їх у безпечне місце. Ті колишнї товариші чатують на нього за містом,
