йшла до вас, щоб не вертати ся більше до свойого мужа, щоб вирвати ся з того пекла, яким було для мене дотеперішнє життє, щоб віддати ся вам, бути вашою наймичкою, невольницею, чим хочете — тільки, щоб не вертати ся назад там… до того…
— Панї! — скрикнув Євген, вперши в неї зачудувані очі.
— Не дивуйте ся й не лякайте ся! Тепер я знаю, що се була дурниця, моя глупа ілюзія. Від першої хвилї, коли я ввійшла сюди, коли почула ваш голос, я зрозуміла, що для мене все пропало, що в вашому серцї згасло те полумя, при якому я хотїла огріти своє серце.
— Панї, — хотїв було щось сказати Євген, але вона перебила йому.
— Нї, нї, не говоріть! Не заперечуйте, бо се була б неправда. Менї не хотїлось би, щоб ви в моїх очах накинули на себе тїнь нещирости! І не звиняйте ся, бо нема за що. Любов не залежить від нашої волї, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини. Тай за що вам любити мене? Чим я була для вас досї? Що дала вам, крім того, що ви самі зробили з мене у своїх мріях? Нї, не говорімо про любов. Не говорімо про мене!
— Нї, панї, — мовив Євген. — І я не буду говорити про любов. І я сам бачу, що пора наших любощів минула, й нїяка сила не верне її. Але про вас конче мусимо поговорити. Я дуже добре розумію, що вам годї жити так дальше…
— Е, що там! — мовила Реґіна й махнула рукою.
