в покою, Євгенова спокійна бесїда, й його тихий, певний погляд втишили потрохи бурю в її нутрі.
— Ви вгадали, — мовила вона. — Я прийшла просити в вас поради й помочі.
— Що ж там у вас стало ся?
— Не стало ся нїщо надзвичайне, але те, що дїєть ся день-у-день, раз-у-раз, те вже перейшло міру мойого терпцю. Я не можу довше жити з ним. Менї лишало ся або одуріти, або самій собі смерть заподїяти, або…
Вона ввірвала і знов сильно, трівожно почала вдивляти ся в Євгенове лице, немов силкувала ся там вичитати собі засуд на життє, чи на смерть.
— Або розірвати те ненависне подружжє, — мовив спокійно Євген. — Ви повинні були зробити се давно.
— Я постановила зробити се тепер.
— І прийшли до мене за порадою в тій справі?
— За порадою? — з зачудуваннєм перепитала Реґіна. — Якої ж тут іще поради треба?
— Ну, я думаю… законний розвід, се така справа…
Реґіна перервала його слова голосним, гірким сміхом.
— А, так, то ви думаєте про розвід! А, правда, ви правник, адвокат! Адвокатський інтерес поперед усього.
— Перепрошую вас, панї, коли я хибно зрозумів вашу інтенцію, але я, справдї, так зрозумів її. Коли панї мають який иньший намір, то прошу сказати його менї.
Реґінине лице поблїдло ще дужше, її губи задрі-
