себе долонею по чолї й, не надумуючи ся, бігцем побіг до знаного йому шинку, де мав надїю застати в тій хвилї Стальського.
Євген сидїв при своїм бюрку й писав.
Він був певний, що його улюблена думка сповнить ся, що перше народне віче відбудеть ся завтра. Заборона від староства не надійшла; Парнас зголосив ся зараз другого дня й попросив знов завдатку, заявляючи, що староста вже не має нїчого проти того, щоб у його заїздї відбули ся збори. Тепер приходилось тільки скласти резолюції, які мало б ухвалити завтрішнє віче, і Євген саме працював над ними.
В тій хвилї хтось несміло застукав до дверей.
— Прошу! — мовив Євген, дивуючись, хто се в таку пізну пору заходить до нього.
Двері відчинили ся звільна, і в них показала ся висока жіноча постать, уся в чорному, з лицем, заслоненим густим вельоном.
Євген схопив ся з крісла і поступив напроти дами, що мовчки заперла й замкнула на ключ за собою двері, а потім, обернувши ся до нього лицем, відкрила вельон.
— Ах, се панї! — скрикнув Євген, більш зачудуваний, нїж урадуваний видом Реґіни в такому незвичайному місцї і в таку незвичайну пору.
