Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/401

Ця сторінка вичитана
— 399 —

значить, що сила того дому взяла верх наді мною, притягне мене назад до себе. Може, вернути ся назад?«

Вона зупинила ся, думала. Але нараз їй шибнула в голову думка, що Стальський вернув ся додому й, побачивши, що її нема, пустив ся догоняти її. На вулицї чути було чийсь голос, що видав ся їй подібним до голосу Стальського, і се було для неї мов острога для коня. Здибати ся зі Стальським, сидїти з ним бік-о-бік, слухати його слів — нї, нї! Краще смерть!

І вона, добуваючи всїх сил, пустила ся йти, майже бігти в напрямі до ринку.

В боковій вулицї, саме напроти Ваґманового дому вона зупинила ся, вся облита потом, утомлена, задихана. Мусїла перевести дух, успокоїти ся. В тій хвилї з хвіртки у штахетах, що віддїляли Ваґманове поміщеннє від вулицї, вийшов чоловік у короткім, робітницькім убранню, високий, трохи згорблений, і впер у неї свої блудні очі. Реґіна не звернула на нього увага, вона так була занята собою, своїми думками, що не була б пізнала й далеко більше знайомого їй чоловіка, нїж Баран. Але Баран відразу пізнав її. В його хорій голові при видї її збудили ся якісь спомини. Хтось по щось велїв йому звертати увагу на сю паню. Хто? По що? Він на-разї не міг пригадати собі, та про те, коли Реґіна рушила далї, він здалека, обережно спішив слїдом за нею. Аж коли вона ввійшла на подвіррє його каменицї і вступила на сходи, що вели на перший поверх до Євгенового помешкання, йому стало ясно в голові, він зареготав ся, вдарив