— Га, га, га! Виджу, що своїми словами торкнув я сантиментальну струнку у твоїм серцї. Ce дуже добрий знак. Сльози розмякшують затвердїлу натуру. Вони мають у собі щось подібне, як вино: розвязують язик. Ану, Реґінко, розповідж но менї раз по щирости, яка то була в тебе історія з тим Рафаловпчем? Як ви пізнали ся, як кохались-милувались, як розстали ся? Чому ти не пішла за нього? Чи ти його не хотїла, чи він тебе? Чи тїтка розлучила, чи може се була така тиха любов, про яку співає нїмецька пісня:
Kein Feuer, kein Feuer
Brennet so heiss,
Wie die heimliche Liebe,
Von der niemand was weiss?[1]
Реґінине лице спалахнуло румянцем. Вона встала з крісла й хотїла йти геть, але Стальський ухопив її за стан і силою посадив знов на кріслї.
— Ну, ну, не фукай ся! Чого тїкати? На мене сьогоднї набігла весела хвиля, то я й хотїв поговорити з тобою, як із доброю. А ти все своє тай своє. Ну, Реґіно! Усміхни ся! Випогодь чоло! Буджу тебе![2]
І, вхопивши її за плечі, він струснув її сильно. В неї знов бризьнули сльози з очей.
— От дуріла! — скрикнув Стальський і відвернув ся від неї. — Ти з нею по доброму, а вона анї
- ↑ Жаден вогонь, жаден вогонь не горить так гаряче, як таємне кохання, про яке нїхто нїчого не знає.
- ↑ Останнї слова — це одна з багатьох товариських забав у Галичинї. »Буджу тебе«, каже один (одна). — »У якім колїрі?« — питає другий (друга). Співрозмовник подає колїр, про який той другий каже, чи любить його, чи нї; під колїром розуміють звичайно якусь особу.
