— О, нехай пан староста не боять ся! За спокій, за порядок я ручу. А збори скличу до своєї коршми там, геть за містом, за рікою, за мостом, на Вигодї. Там возівня велика, від міста далеко, наради можуть собі бути хоч які голосні — нїхто не почує.
— І ви не жартуєте, пане Ресельберґ? Ви, справдї, хочете скликати жидівські збори?
— Зовсїм без жарту. Ось прошу, осьде поданнє за дозволом.
І бурмістр подав панові старостї зложений по урядовому аркуш паперу. Староста розгорнув його й перебіг очима.
— Ха, ха, ха! Збори у справі вибору кагальної старшини. Ну, сього ще не бувало!
— Але буде.
— А по що ж дальші точки? Полїтична орґанїзація? Економічний стан повіту?
— Хиба се не обходить Жидів? По цїлому світї про се говорять, а ми мали б і не думати?
— Але ж се ви знов робите менї нову коломийку[1]. Тут чоловік із тими Русинами не може дати собі ради, а тут на́-тобі! І Жиди вилазять із якоюсь полїтичною орґанїзацією.
— Нехай пан староста не боять ся! — успокоював його бурмістр. — Иньша річ говорити, а иньша зробити. Хочуть люде говорити, то нехай говорять. Але від слів до дїл іще дуже далеко. А наші люде таку вже мають натуру, що їм аби виговорити ся, то вже й лекше.
- ↑ Коломийки — хоч танець (щось наче гопак), хоч співанка, тут означає: музику, комедію.