— Нехай бере.
— Дякую панові старостї! Сердечно дякую. Се була б одна, Мотьова справа. А друга моя власна.
— Певно, в справі пропінації?
— Нї. На мій сором, знов полїтична справа.
— Яка?
— Знають пан староста, в нас незадовго мають бути вибори до кагалу. То між Жидами настало велике невдоволеннє, роздразненнє… Інтриґи йдуть, одні проти одних риють. До школи[1] зійдуть ся, то, замісць Богу молити ся — кричать, сварять ся, одні одним пейси та бороди вимикують.
— Ов, а я й не чув нїчого про се!
— Нїби то наша хатня справа, а проте до того доходить, що годї дати собі раду. І от між Жидами повстала думка — скликати й нам собі такі збори, як скликають хлопи.
— Що ви? Збори? Жидівські! — скрикнув староста, хапаючись за голову. — Чи світ кінчить ся?
— Нї, пане старосто. Се ми — кілька нас — думали сюди й туди і придумали, що найлїпше буде дати людям виговорити ся. Що хто має проти кого, чи за ним, нехай скаже.
— Але ж се нечувана річ — жидівські збори! — дивував ся староста.
— Хлопські також нечувана річ.
— І де ж би ви хотїли робити ті збори? Бою ся, щоб у містї вам не наробили заколоту.
- ↑ до божницї, до синаґоґи