— Від Мотя?
— Так.
— Ну чого ж йому треба?
— Прибіг учора до мене — знають пан староста — мало не плаче. »Пане бурмістре,« — каже, — »порятуйте! Трапив ся менї добрий ґешефт. У моїм заїздї мали відбути ся збори хлопів — адвокат Рафалович платив за льокаль, а, крім того, я числив на дохід«. Знають пан староста, на таких зборах балакають багато, а від балакання горло засихає — га, га, га! — а засохле горло треба промочувати. А в Мотя є кілька бочок пива, що воно — признав ся менї отверто — трошки прикисло. То звичайним гостям годї його давати, але при сїй нагодї то було б пішло. Ну, от він і плаче. Такий гарний ґешефт, золотий ґешефт, і пан староста не дозволяють йому відступити льокалю.
— І не дозволю! Не можу ж я задля Мотьового скислого пива дозволити, щоб менї під носом бунтували повіт.
— Рація! Цїлковита рація! Нехай ідуть на передмістє бунтувати. Що має Жид при тому заробляти?
— На передмістє?
— Ну, так. Рафалович уже винаймив шопу в якогось передміщанина. Так, надїюсь, збори будуть менше небезпечні, а Мотьо може своє пиво вилити зараз до потока…
— Я нїчого про жадні збори на передмістю не знаю й на жадні такі збори не позволю! — мовив староста.
— Дарують пан староста, але я хотїв би висло-
