— Так. Він найбільше причинив ся до мого осирочення, через нього мій син пішов землю гризти, і я хотїв би відплатити ся йому. А тепер, думаю, надійшла пора.
— Ну, я там не входжу в ваші пляни[1]. Але не розумію, чим би я міг допомогти вам.
— Вжити свого впливу в пана старости, щоб таки дозволив сї збори.
— Думаю, що се буде трудно. Знаєте самі, коли староста на що завізьметь ся, то робить ся впертий, як бик.
— Ну, на впертого бика є також способи. Можна зайти його хитрощами.
— А то як?
— Або я знаю? Ріжні способи можуть бути. Я думав, що ви своїм правничим розумом борше щось видумаєте, нїж я. Ну, та менї прийшов до голови один концепт.
І Ваґман, нахиливши ся до бурмістра, почав щось шептати йому до вуха. Се була його стара лихварська привичка, бо ж у кабінетї не було нїкого, хто міг би був підслухати його.
В міру Ваґманового шептання бурмістрове лице прояснювало ся, прояснювало ся, і, накінцї, він вибухнув голосним сміхом.
— Чи ви здуріли, пане Ваґман! Також концепт! Га, га, га!
— Ну, я не кажу, щоб се був наймудрійший концепт, — мовив Ваґман, також усміхаючись, — але даю вам те, що маю. Робіть із тим, що знаєте.
- ↑ Не встряваю, не мішаю ся