дрії і в Римі — одним словом, знаєте, що се за половина. Та половина, що бажає пановання над світом, але не хоче нести одвічальности, яку накладає панованнє. Та половина, що, знехтувавши наказ письма святого — вчити ся у бжоли і в мурашки, здавна ходила на науку до павука й давно перевершила його в його хитрощах.
— Зачинаєте бути поетичним, пане Ваґман, — сухо з відтїнком погорди в голосї мовив бурмістр, — а се вам не до лиця.
— Хочете сказати, що менї, лихвареві, пявцї повітовій не слїд так гостро судити иньших, — мовив із холодним усміхом Ваґман. — О, не бійте ся, я й себе не пощаджу, я знаю добре, чого я варт, і тільки те знаннє дає менї відвагу сказати свою думку про иньших. Та про мене прийде річ на кінцї, а тепер послухайте про себе і про своїх. Ви почали асиміляцію від того, що викинули зі серця всяку решту того громадського змислу, яким колись була сильна наша нація. Ви не признаєте ся до сього, навіть самим собі не признаєте ся. Ви говорите, що скинули тільки зі себе жидівську заскорузлість, вирекли ся пейсів, халатів та цицес, а не хочете бачити, що те виреченнє формальностей для вас самих не формальність, але знак глибокої переміни в вашій душі. Ви перестали любити своє племя, його традицію, перестали вірити в його будущину. З усього національного добра вам лишило ся тільки своє »я«, своя сїмя, мов одна тріска з розбитого корабля. За сю тріску ви вчепили ся і пробуєте прикермувати її до иньшого корабля, найти иньшу батьківщину, купити собі инь-
