повів Ваґман, — я кажу про душу, а не про форми, що мають і в мене дуже мале значіннє.
— У мене жадного, — з емфазою мовив бурмістр.
— І тут даруйте, коли вам скажу, що в вас вони мають далеко більше значіннє, нїж у мене.
Бурмістр голосно зареготав ся і вдарив себе долонею по колїнї.
— Ну, се перший раз менї трапляєть ся в отсьому кабінетї така теольоґічна розмова! — скрикнув весело. — Але говоріть, говоріть, розмова починає бути цїкава, хоч я, їй-Богу, не знаю, до чого се все може довести.
— Зараз побачите, — мовив спокійно Ваґман. — Отже повторяю, ті ваші нові Жиди, асимілянти, чи асимілятори, на мою думку, розірвали стару жидівську душу на дві части. Яка то стара жидівська душа? Бачите, в нїй зішиті були докупи: вогонь старих пророків, запал, заслїпленнє, коли хочете — а все-таки громадський змисл тих, що боронили Єрусалима від Римлян, що підіймали повстаннє з Бар Кохбою, що разом із Єгудою бен Гелєві йшли з Еспанїї плакати на руїнах Єрусалима й разом із галицькими хуситами йдуть умирати в долинї Йосафата. Отсе була одна половина тої душі. А друга половина, то була та, що виховалась у Єгиптї, в тяжкій неволї, що в пустинї кланялась золотому телятї, що бунтувалась проти Мойсея, що завойовувала Канаан, мордуючи Канаанїтів аж до останнього нащадка, що потім не хотїла вертати з Вавилона до Палестини, що вела лихварські і грошеві інтереси в Нїнїві, в Алексан-
