Мотью Парнас був власник заїзду, в якого Євген наняв був шопу, де мало відбути ся віче.
Другого дня по полуднї до Євгена прибіг Мотьо Парнас і, кладучи перед ним на столї пятку, мовив якось несміло:
— Перепрошую пана меценаса…
— А вам що, пане Парнасе?
— Звертаю панові завдаток.
— Завдаток…?
— Ну, адже пан меценас дали менї завдаток на винайм…
— Ну, так що ж із того?
— Звертаю панові завдаток. Не можу панові винаймити.
— А то чому? Чи вам цїна за низька?
— Е, що цїна! Чи я з паном меценасом торгував ся за цїну ? Що пан дали, те я взяв.
— Ну, так чого ж не стало?
— Знають пан… бою ся… знають пан, то деревляна шопа… там буде багато народу… з люльками, циґарами… не дай, Боже, нещастя…
— Але ж, пане Парнасе! З люлькою анї з циґаром нїкого не пустимо.
— А все-таки я бою ся. Знають пан, то стара халабуда. Ану ж завалить ся…
Євген зареготав ся.
