злого серця. А щирої думки старого бюрократа можете раз вислухати. Я давно бажав поговорити з вами по щирости, то вже вибачайте, що скористаю з сеї нагоди. На чім то я став? Ага, авантури… Я навмисне вжив сього слова й не відступлю від нього. Бо прошу, як же инакше назвати всї оті ваші заходи у справах, що, властиво, могли б вас і зовсїм не обходити? Справи, з яких ви не винесете нї користи, нї почести, нї слави, хиба лайку, компромітації, роздратованнє власних нервів, обуреннє та ворожнету багатьох і впливових противників? Як же се назвати, як не авантури, дон-кіхотство? І по що вам сього, питало ще раз? По що?
— Дарують пан староста, але мій фах такий, що мушу уймати ся[1] за невинними і покривдженими.
— Пане меценасе! — з виразом батьківської поваги в голосї скрикнув пан староста, — не говоріть до мене як до ґімназиста, якому імпонують гарні фрази! О, так, і я колись був у ґімназії і з запалом читав Шекспірового »Короля Лїра«, і плакав зі зворушення над словами »нема на світї винуватих«. Але пізнїйше я зрозумів, що Шекспір не без причини вклав сї слова в уста божевільного. Так, сї слова якраз антиподи правди. З нашого, урядового, адмінїстраційного становища нема на світї невинних, а говорити, що комусь від уряду дїєть ся кривда — се або злочин або божевіллє. Я не жартую, пане, і не бавлю ся в парадокси. І для-
- ↑ Ставати за невинних (поль.)
