— Дарують пан староста, се менї нехотя вирвало ся. Я далекий від того, щоб подавати в сумнїв — мій Боже, але ж так, так! Я повинен був знати се відразу. У нас є один чоловік, що у всїм і всюди має відмінну думку від цїлого загалу обивательства. Не буду називати його, але я певний, що пан староста власне на нього наскочили.
Староста всміхнув ся весело.
— Розумію дуже добре, що ся нова геца, се вода на млин того пана. Але надїюсь, що пан староста знають властиву цїну його опінїї[1] — —
— Впевняю коханого маршалка, що зроблю все, що зможу, аби спокій і гармонїя в повітї не були заколочені.
Се запевненнє заспокоїло пана маршалка, але проте, вертаючись до свого Буркотина Й чуючи з ріжних боків розмови селян про близьке віче, він не дуже то спокійно ждав найблизшого торгового дня.
Та ще більше неспокою й турботи мав сими днями пан староста. Се був бюрократ старої школи, вихований у дусї абсолютистичної системи, коли про волю й бажання народа не питав нїхто, а під фірмою цїсарських патентів та інтиматів панувала всевладно й необмежено бюрократія. І тепер, хоч від заведення конституції минуло вже двацять лїт, пан староста жив і поводив ся в повітї зовсїм як самостійний і самовільний сатрап, без волї й дозволу якого нїщо не повинно було дїяти ся. Йому
- ↑ поглядів
