Пан староста у своїй канцелярії занятий був якоюсь живою розмовою з ґрафом Кшивотульським, коли комісар внїс одержане власне з почти поданнє й поклав його на столї перед старостою.
— Се що таке? — мовив пан староста, розгортаючи пакет і зупиняючись очима на »рубрум-i«[1], написанім руським письмом.
Комісар усміхнув ся значуче, але мовчав. Пан староста, очевидно, не мудрий з рубрума, розгорнув аркуш канцелярійного паперу, де було написане поданнє, і знов з виразом безпомічности почав блукати по письмі. Він не вмів читати по-руськи.
— Що се таке? — запитав він комісаря. — Я не вмію розбирати сеї монгольщини.
— Поданнє від адвоката Рафаловича.
— Чого він хоче?
— Повідомляє староство, що слїдуючого тижня в вівторок скликає віче до міста.
— Що, що, що таке?
— Віче, публичні збори.
— Сюди? До нашого міста?
— А так. І з ось яким дневним порядком.
Комісар, акцентуючи[2] по-польськи руські слова, відчитав відповідний уступ із подання.
