вам дуже добре. Говоріть про них! Розпічнїть тільки! Будете видїти, що зараз за вами встануть селяни один за одним і посиплють ся промови.
— Ну, пане, не знаєте ви наших селян! Се тумани![1] Анї один із них не вміє при людях рота отворити. Вони мали б виступити з промовами? Не буде сього! Скандал буде тай годї!
— Не бійте ся! За се я вам ручу. Аби тільки ви сказали свою промову добре й цїкаво.
— Нї, пане, я не скажу нїчого. Я загалом не можу взяти участи в тім вічу і прошу звільнити мене з обовязків комітетового.
— І мене, — мовив о. Зварич.
— І вас? — зачудував ся Євген. — Але ж, отцї добродії, я вас не вибирав на комітетових, то й не можу вас звільняти. Всї три ми вибрані з'їздом. Усї три звязані своєю честю. Як же ж се?
— Пане меценасе, ad impossibile nemo tenetur, — мовив о. Семенович. — Знаєте, я досї на капелянїї[2]. Стараю ся одержати парафію. А я певний, що коли виступлю на вічу, то зараз мене окричать як небезпечного аґітатора, й мої заходи пропали.
— Чому ж ви се не сказали зараз на з'їздї?
— Чому не сказав? Представте собі, отець декан, що також тодї був на з'їзді ось тут, у вас, по
- ↑ Дурнї
- ↑ Не на самостійній парохії; щоб стати парохом, треба здати »конкурс«, себто, испит у консисторії, після того треба старатися про »презенту«, себто, зєднати собі ласку і згоду »колятора«, звичайно дїдича, який нїби-то опікуєть ся церквою, і аж потім консисторія, якщо гарно пропише декан, дає парохію.
