маршалка. Він устав, даючи Ваґманові знак, що їх розмова скінчена. Ваґман устав також.
— То пан меценас стоять при своїм? Не хочуть купувати Буркотина?
— Не можу, пане Ваґман. Я бідний чоловік.
— То байка.
— Нї, не байка. І хочу помагати бідним.
— Маючи маєток, зможете лїпше їм помагати.
— Не вся сила в маєтку.
— І в фундаментї не вся сила дому, а проте без фундаменту дім не буде стояти. Пане меценас, вірте менї! Поки ви, Русини, не маєте своїх дїдичів і мілїонерів, поти ви не є жаден народ, а тільки купа жебраків та невольників…
— Ну, а ви Жиди, — відповів Євген. — У вас і мілїонерів, і дїдичів, Богу дякувати, досить, а скажіть, що ви в Галичинї, народ, чи не народ?
Ваґман прикусив губи й махнув рукою.
— Ет, що то про се говорити! Значить, не хочете робити інтересу зо мною?
— Нї, пане Ваґман. Для себе нї.
— В такім разї кланяюсь. А як би я чим міг вам служити…
— Розумієть ся, розумієть ся! Найду дорогу до вас таксамо, як ви найшли до мене.
В найблизший торговий день Євген, відбувши в судї кілька термінів, поспішав коло дванацятої до своєї канцелярії. Він мав намір зараз же піти
