Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/324

Ця сторінка вичитана
— 322 —

мо зробити їм. А за те, може, можна, б скористати дещо.

— Від нього ледви, — закинув Шварц.

— Дурний ти! Хиба я про нього?

Вони замовкли, мабуть, кождий укладаючи собі в голові пляни дальшої акції. Ішли якийсь час мовчки, поки иньший предмет не звернув на себе їх уваги.

Саме переходили попри каменицю, де жив Ваґман. Камениця була з двома фронтами: один, одноповерховий, виходив на бокову вулицю, якою йшли вони. Сей флїґель був віддїлений від вулицї вузеньким огородцем і парканом із хвірткою. В вікнах, де жив Ваґман, крізь замкнені дощані віконницї видно ще було світло.

— Тут Ваґман живе? — буркнув недбало Шнадельський.

— Тут, — відповів Шварц, сверля чи очима віконницї.

— Видно, не спить іще бестія.

— Лїчить гроші.

— Думаєш?

— Напевно знаю. Баран говорив, що що-вечера застає його над грішми й векслями.

— От би нам тепер заглянути до нього!

— Ми б йому допомогли в його роботї.

О6а джентльмени замовкли й якийсь час стояли на вулицї проти Ваґманових вікон і вдивляли ся пильно у світляні пасма, що вибігали з нутра крізь шпари віконниць. Потім пішли далї. І знов