мо зробити їм. А за те, може, можна, б скористати дещо.
— Від нього ледви, — закинув Шварц.
— Дурний ти! Хиба я про нього?
Вони замовкли, мабуть, кождий укладаючи собі в голові пляни дальшої акції. Ішли якийсь час мовчки, поки иньший предмет не звернув на себе їх уваги.
Саме переходили попри каменицю, де жив Ваґман. Камениця була з двома фронтами: один, одноповерховий, виходив на бокову вулицю, якою йшли вони. Сей флїґель був віддїлений від вулицї вузеньким огородцем і парканом із хвірткою. В вікнах, де жив Ваґман, крізь замкнені дощані віконницї видно ще було світло.
— Тут Ваґман живе? — буркнув недбало Шнадельський.
— Тут, — відповів Шварц, сверля чи очима віконницї.
— Видно, не спить іще бестія.
— Лїчить гроші.
— Думаєш?
— Напевно знаю. Баран говорив, що що-вечера застає його над грішми й векслями.
— От би нам тепер заглянути до нього!
— Ми б йому допомогли в його роботї.
О6а джентльмени замовкли й якийсь час стояли на вулицї проти Ваґманових вікон і вдивляли ся пильно у світляні пасма, що вибігали з нутра крізь шпари віконниць. Потім пішли далї. І знов
