се якийсь божевільний відкись вирвав ся, другі, що то гонять якогось убивця; один пяний сторож, що серед бігу повалив ся у снїг і не міг порядно встати на ноги, говорив, охаючи, що то злий дух страшить по містї й заповідає кінець світа. Тільки на кінцї погонї, коли Шварц і Шнадельський дійшли під костел і там застали всю купу, зібрану довкола Барана, вони довідали ся все докладно від полїціянтів. Боли Барана понесли геть, вони позакурювали циґара й, обтулюючи ся загортками, рушили й собі ж. Площа ще де-де лунала від кроків людей, що спішили: хто до дому, а хто знов до шинку кінчити забаву, перервану несподїваною пригодою. Шварц і Шнадельський ішли звільна, простуючи до ринку.
— Дивний собі той Стальський, — мовив Шнадельський, спльовуючи. — Не розумію, чого він хоче, представляючи нам такі сцени.
— Ха, ха, ха! — зареготав ся Шварц. — Вони, здаєть ся, обоє у змові.
— Як то у змові? Як ти думаєш?
— Ну, проста річ! Нїби то між ними незгода; нїби то він бажає, щоб хтонебудь присусїдив ся до його жінки, а там скубли б його обоє. Я вже знаю таких.
— Ну, але ж ми оба не з тих золотих птахів, щоб їх можна скубати. Ми хиба з тих, що й самі готові скубнути, де б удало ся.
— Ну, може, ми маємо служити тільки для роблення реклями?
— Се можливо, — мовив, подумавши Шнадельський. — Ну, та хоч би й так. Сю прислугу може
