нуємо[1] лїк. На́ отсе, солоденького випий — як рукою відійме.
Він притяг Реґіну до стола, не зважаючи на її опір, посадив її на кріслї й, наливши чарку лїкеру, піднїс їй. Вона легенько відтрутила його руку. Та в тій хвилї та рука дрігнула непропорціонально сильно й так штучно, що ввесь лїкер вихлюпнув ся Реґінї в лице й на сукню.
— Але ж, Реґінко! Як же ж можна бути такою необережною! — з незміненими солодощами в голосї мовив Стальський. — Чи бач, усе розлило ся!
І в тій хвилї він відвернув ся від неї і, з найбайдужнїйшим видом, почав зі Шнадельським розмову про якісь зовсїм далекі річі. Реґіна встала й пустилась іти геть.
— Але ж просимо тебе, посидь коло нас! — мовив Стальський, перериваючи свою розмову зі Шнадельським.
Однак Реґіна, затуливши хусткою лице, облите лїкером і гарячими слїзьми, вийшла.
— Ви образили паню, — мовив Шнадельський.
— Се з педаґоґії, — реготав ся Стальський.
— Як то так?
— А так. Вона в мене дуже амбітна. То я хочу трохи зігнути, надламати її амбіцію.
— Але, може, панї справдї нездорові? — закинув Шварц.
— Не вірте їй! Анї слова не вірте! Всї жінки комедіянтки. Нездорова! Не бійте ся, щоби зро-
- ↑ Ординує (приписує) лїки лїкар, від того ординаційні години в лїкарів — це години принять.
