мом — бодня, язик — десять перекупок. То вона вже знає, де його шукати. Пан радник скоро перечує, що вона пошукує за ним, зараз дає драпака, бо як маґнїфіка[1] зловить, то не питає, що то пан радник, і що народ збігаєть ся, а бере пана радцю[2] за боже пошиттє й тягне додому, та ще приговорює по дорозї, та так приговорює, що аж на третю вулицю чути. О, то страшна баба! Можу сказати, що в нашім судї її найгірше боять ся всї. Навіть пан президент трепеще перед нею. Знаєте, раз була історія…
Скінчили обід, позакурювали циґара. Євген велїв принести чорну каву. Стальський усе ще оповідав міські сплїтки й судові скандали: про третього радника, про ад'юнктів, далї перейшов на полїтичну владу, перемив кістки панові старостї[3], панї старостинї, панам комісарям і лагодив ся перескочити до податкового інспектора, коди Євген, випивши каву, зирнув на годинник.
— Ну, пане Стальський, — мовив він, устаючи, — дуже менї приємно в вашім товаристві, але пора менї до мойого готелю.
— Ай, ай! — мовив Стальський, зирнувши також на годинник. — Ото я забалакав ся, а то вже далї третя. У мене в канцелярії також трохи рестанцій[4]. Не буду заходити додому, а піду просто.
Євген подзвонив, заплатив і вийшов. Йому хо-
