— Ну, та що з того?
Але між компанїєю знайшов ся комісар від староства, і сей зараз піднїс голос.
— Зараз його арештуйте! Що ви тут балакаєте дурницї!
Полїціянти, пізнавши його, засалютували[1].
— Прошу пана комісаря, він, очевидно, має напад своєї слабости.
— Звязати його! Нехай не робить галабурди[2] по містї.
А иньші з компанїї вже пустились наздогін за Бараном, кричачи:
— Лапай! Тримай!
Сї окрики підняли ще більшу трівогу. З ріжник кутів, з шинків, вулиць і бальконів залунали окрики: «Лапай! Тримай! Злодїї!» З ріжних сторін чути було голосні кроки по замерзлому снїгу, лускіт дверей, скрип хвірток, гавканнє і виттє псів — підняв ся такий гармідер, що майже глушив собою невгавне торохтїннє Баранового тарабана. Дотого ще небо, перед хвилиною ясне, почало насуплювати ся хмарами, а одна з них, сїра, величезна, моментально закрила місяць. Не минуло кілька хвилин, а цїле мїсто потонуло в пітьмі, тїни пожерли контури вулиць і домів, тільки снїг під ногами блищав синьоватим, фосфоричним блиском. Здавалось, немов розбурхане, розполохане місто нараз прикрито чорною плахтою. А під тим чорним покривалом ще дивогляднїйше лунали то пя-
