Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/313

Ця сторінка вичитана
— 311 —

— Ну, та що з того?

Але між компанїєю знайшов ся комісар від староства, і сей зараз піднїс голос.

— Зараз його арештуйте! Що ви тут балакаєте дурницї!

Полїціянти, пізнавши його, засалютували[1].

— Прошу пана комісаря, він, очевидно, має напад своєї слабости.

— Звязати його! Нехай не робить галабурди[2] по містї.

А иньші з компанїї вже пустились наздогін за Бараном, кричачи:

— Лапай! Тримай!

Сї окрики підняли ще більшу трівогу. З ріжник кутів, з шинків, вулиць і бальконів залунали окрики: «Лапай! Тримай! Злодїї!» З ріжних сторін чути було голосні кроки по замерзлому снїгу, лускіт дверей, скрип хвірток, гавканнє і виттє псів — підняв ся такий гармідер, що майже глушив собою невгавне торохтїннє Баранового тарабана. Дотого ще небо, перед хвилиною ясне, почало насуплювати ся хмарами, а одна з них, сїра, величезна, моментально закрила місяць. Не минуло кілька хвилин, а цїле мїсто потонуло в пітьмі, тїни пожерли контури вулиць і домів, тільки снїг під ногами блищав синьоватим, фосфоричним блиском. Здавалось, немов розбурхане, розполохане місто нараз прикрито чорною плахтою. А під тим чорним покривалом ще дивогляднїйше лунали то пя-

  1. Приклали руки до козирка, віддали честь, дослівно: поздоровили (лат.)
  2. Бешкету