зчинив ся рух. Одні бігли туди, другі сюди, бо одним здавало ся, що се тарабанять там, а иньші шукали джерела сього гуркоту в иньшому боцї.
Два полїціянти з міської поліційної стражницї перші побачили Барана з балїєю і праниками і скочили до нього.
— Ти що робиш? Стій! — закричали вони на нього здалека.
Баран не оглядав ся. Ішов і тарабанив що-сили. В його голові засїла думка, що мусить, оттак тарабанячи, обійти три рази довкола ринок, потім обійти костел, пройти здовж головну вулицю, а потім боковою вулицею вернути ся додому. Чому якраз так треба було зробити, сього він не знав, але, власне, се мав собі за обовязок.
— Стій! Хто ти? — кричали, доганяючи його полїціянти.
Баран не втїкав, але й не ставав. Тільки руки його забігали швидше, удари по днї балїї заторохтїли з більшою силою.
— Се Баран! — мовив один полїціянт, догонявши його, й заглянувши йому в очі.
— Ти що робиш, Баране? — крикнув другий полїціянт.
— Буджу, буджу, — глухо мовив Баран.
— Кого будиш?
— Усїх, у кого є вуха, в кого душа жива.
— Та по що?
— Щоб не спали. Щоб стереглись.
— Чого їм стерегти ся?
— Воріг близько. Воріг надходить.
— Який воріг?