Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/298

Ця сторінка вичитана
— 296 —

нашу, панську касу. То значить, переводимо будущу, спільну касу на статут теперішньої хлопської. Робимо її спільною для всїх у повітї, хто потребує кредиту.

— Хто найбільше потребує, той найбільше візьме, — байдужно втрутив[1] ґраф.

— Розумієть ся, — потвердив маршалок, удаючи, що не зрозумів особистої алюзії. — А спеціяльними параґрафами означено maxima, до яких може доходити кредит для великої, а до яких для дрібної посїлости.

— Нова кістка незгоди, — знов байдужно втрутив ґраф, делїкатно оббираючи удо печеної качки.

— Зовсїм нї. Вони обчислені на основі дотеперішнїх білянсів. Зрештою, при спеціяльній дискусії можна цифри змінити. Ходить тілько про принцип. Адже дві повітові каси, се подвійна адмінїстрація, подвійний кошт.

— Се так.

— В усякім разї[2] дуже прошу любого ґрафа — —

— Але ж розумієть ся! — перервав живо ґраф. — Се ж мій обовязок переглянути статут.

— Ми не зрікаємось твоєї цїнної опозиції, — з солодким усміхом мовив маршалок. — Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанню по нашім боцї правда.

— Ну, маршалку, — мовив трохи вражений

  1. Вкинув, вставив
  2. На всякий випадок