Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/295

Ця сторінка вичитана
— 293 —

Я проти того нїчого не говорю. Але дві чемности можете менї зробити.

— Які?

— Одну ту: доки папери в ваших руках, не робіть нїяких кроків до Великодня. До того часу надїюсь усе сплатити.

— Се можна. А друге?

— Друге те, як продасьте кому мої папери, дайте менї знати, кому.

— Гм… Часом такий купець не бажає собі того.

Пан маршалок глянув підзорливо на Ваґмана.

— Маєте на примітї такого купця?

— Та… на-разї не маю. Але, може, трапить ся.

— Га, робіть як знаєте, — кинув недбало маршалок, — але се перше обіцяєте менї?

— Нехай буде й так.

— І се прецї можете обіцяти менї, що дасьте знати, коли продавати мете мої папери.

— Нехай і так буде.

— Слово чести!

— На хайрем[1].

Пан маршалок подав Ваґманові ласкаво руку й вийшов геть.


XLIII.

Іменини панї маршалкової відбули ся гучно-бучно й гідно піддержували традицію »старопольської гостинности« дому Брикальських. З'їхала ся мало

  1. жидівська клятьба (хто провинив ся було чим супроти жид. громади, того виклинали)