— Не бійте ся, пане Ваґман, свого підпису я нїколи не заперечу.
— Може, вельможний пан маршалок хочуть зараз сплатити дещо?
— Бачите, пане Ваґман, дещо я міг би, але думаю, що лїпше буде все відразу. У вас там багато тих паперцїв?
— Буде на пятьдесять тисяч, а, може, й трохи більше.
— Отже бачите, в мене накльована фінансова операція, що позволить менї сплатити все те відразу.
— Але коли?
— До Великодня найдалї. Можете до того часу переждати?
— Що ж, пан маршалок знають, in Geldsachen hört die Gemütlichkeit auf[1]. Я пана маршалка не хочу руйнувати, бо то для мене не є нїякий інтерес. Але все-таки лїпше було би сплатити все як найшвидше. Знають пан маршалок, гроші гроші родять, проценти ростуть.
— Се вже моя втрата. Що маю робити! Прийде час, то заплачу все. Тільки прошу підождати, найдалї до Великодня.
— Що ж, пан маршалок знають, такі папери, то перелетні птахи. Сьогодня вони в моїх руках, завтра трапить ся купець, і я продам їх, а тодї не можу ручити нї за що.
— Розумієть ся, пане Ваґман, розумієть ся.
- ↑ У грошевих справах всяка добродушність кінчаєть ся.