Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/291

Ця сторінка вичитана
— 289 —

Небезпека задля своєї таємничости видавалась йому ще грізнїйшою, нїж була на дїлї, й його кидало то в жар, то в холод при самій думцї, що першого-лїпшого гарного дня, от хоч би в сам день празничних іменин його маґнїфіки, до його двора може заїхати секвестратор і опечатати та взяти під свій заряд усї його добра й достатки. Він не говорив нїкому про ті свої побоювання, але того дня не важив ся видати анї цента на вина, матерії й ласощі, потрібні для сїмєвого празника. Позичені в жида гроші пекли його, видавались неначе коротенькою проволокою, якою продовжено реченець виконання смертного присуду. З грішми в портфелї він вернув ся додому, сам мов отроєний і, не говорячи нїчого, віддав гроші жінцї, нехай сама робить із ними, що знає.

Панї маршалкова не дуже допитувала ся про психічний стан свойого мужа; се була дама практична, не заражена нїяким чутливим романтизмом. Одержавши гроші, вона енерґічно заняла ся приготованнями до своїх іменин і лишила пана маршалка жертвою його гризоти та трівоги.

Бувши в містї на засїданню ради повітової, він здибав Шварца, що, знаючи про приготовання до фамілїйного празника, предложив вельможному панству свої услуги при всяких покупках і иньших справах. Пан маршалок приняв його предложеннє з байдужним, сквашеним видом, немов сей празнин був для нього гіркий, як хрін.

— Пан маршалок мають якусь гризоту? — закинув налазливий бувший канцелїст.