Рафалович, одержав на львівськім унїверситетї ступінь доктора прав. Прошу вірити!… Ну що, адже пан анї брат менї, анї сват… а вже таке дурне серце в чоловіка, тїшить ся чужим щастєм, сумує чужим смутком так, як своїм власним.
Євгенові, не знати чому, в тій хвилинї причуло ся жалібне мявкотаннє катованого кота. Він поклав ложку і, з виразом не то здивовання, не то трівоги, видивив ся на Стальського.
— Що пан меценас побачили на менї? — запитав сей, перериваючи балаканнє й озираючись по собі.
— Нїчого, — відповів Євген. — Прошу, пане, їджте!
— Ах, я такий рад, що бачу пана меценаса, що буду мати те щастє бачити вас частїйше — дозволять пан меценас говорити собі »ви«?
— Прошу, прошу!
— Се краще! Якось більше від серця розмова йде. Не люблю того передавання через третю особу[1]. Перепрошую, правда, що пан меценас практикували в Тернополї?
— Так, я був там три роки в адвоката Добрицького.
— О, знаю, знаю! Я докладно слїдив за кождим кроком пана меценаса на публичній, так сказати, аренї. Особливо, відколи ви стали оборонцем у карних справах. Знаєте, пане, скажу вам без комплїментів… я чув тільки одну, нинїшню вашу оборону, але читав справоздання з кількох процесів,
- ↑ Польська конструкція: передавання третьою особою, відзивати ся, балакати третьою особою
