чуки, чи ґраф бив власного рукою, чи він не зголошував рекурсу проти засуду й виміру кари й чи добровільно йшов до ґрафа судити ся. На тім справа й кінчила ся, і для ґрафа не мала нїяких неприємних наслїдків.
Та ось стала ся справа трохи инакша. Двох селян у ґрафовім селї посварили ся. Один, покривджений, пішов до ґрафа на скаргу й попровадив свідків. Ґраф вислухав справу й післав по противника, та сей заявив, що ґрафського суду не признає й до двора не піде. Се страшенно обурило ґрафа. Він у супроводї своїх гайдуків сам пішов до оскарженого й, заставши його на подвіррю, велїв простягти його і власноручно влїпив йому двацять і пять канчуків. Може, й се було б уйшло ґрафові на-сухо[1], бо селяни в його селї були загукані і знеохочені до судової правди, та трапило ся так, що в ту саму пору находив ся в селї Шнадельський. Сей відразу зрозумів, що з тої справи «можна щось зробити», написав іменем побитого донесеннє до прокураторії за публичне насильство, зневагу й тяжке ушкодженнє тїла, велїв селянинові засвідчити через лїкаря одержані побої й долучити те свідоцтво до подання, а сам скочив із сею новиною до пана маршалка. І маршалок зрозумів важність факту й, не гаючись довго, поїхав до міста й подав ся просто то президента суду. Президент знав уже про справу ґрафа Кшивотульського і, коли маршалок у часї розмови натякнув злегка на неї, не скрив свойого невдоволення.
- ↑ минулось без наслїдків
