тїй. Шнадельського облила кров, він мов сніп повалив ся під шинковий стіл, і парубок із пяним криком кинув ся на нього. Ледви-не-ледви иньші присутні здужали оборонити Шнадельського й віддати в руки шинкареві, що, протверезивши його, сховав у своїм ванькирі[1], а ніччю своєю фірою відвіз до Гумниськ.
Ся пригода й погрози селян значно остудили запал Шнадельського до «хлопської кістки». Він мусїв залишити свої грабіжницькі поїздки по селах і почував із жахом, що його чекає непочесна будущина покутного писаря, того, що то по шиночках за кварту горілки, три гальби пива, пачку тютюну або за кілька шісток грішми пише людям скарги, рекурси, подання та суплїки, зносить піяцькі пестощі й наруги й залежить від ласки кождого суддї і кождого ад'юнкта[2], що може відкидати всї його вироби або навіть покарати його за покутне писарство. Він був молодий іще, амбітний, бажав життя й його радощів, але давно відвик добивати ся їх простою, чесною дорогою. Тепер почало йому робити ся тїсно на світї, як рибі, зловленій у сїть, і він чим раз частїйше роздумував над способами, як вийти зі сього прикрого положення.
Здавна, ще коли його прогнали зі суду, він носив ся з думкою виїхати до Америки, і ся думка не покидала його й досї. Але як виїхати? Без шеляга при душі не рушиш із місця, а їхати на те, щоб, ставши на місцї, опинитись без шеляга
